Луньо Василь Олексійович

Василь Луньо – уродженець Яворова, але значну частину свого дитинства і юність прожив у Нагачеві. Там же і закінчив середню школу, знайшов друзів. Після одруження переїхав до села Семирівка, де й провадив своє мирне життя.
За освітою був шофером і багато часу проводив за кермом на заробітках. Хотів, аби його сім’я жила в достатку, поповнювалась і була щасливою. Якийсь час працював у КЕЧі.
Василь Луньо – дуже працьовитий чоловік, уважний до близьких, турботливий батько та люблячий чоловік. Сміливий, відданий, справедливий борець за свободу.
У березні 2022 року одразу з початком повномасштабного російського вторгнення Василь Олексійович одягнув військову форму та приєднався до лав 36-ї окремої бригади морської піхоти. Впродовж 1,5 роки відважно захищав українські кордони, пліч-о-пліч з побратимами захищав спокійний сон своєї великої родини і всієї України.
30 жовтня 2023 року в Миколаєві старший матрос Луньо Василь Олексійович трагічно загинув.