Яворівська міська рада
Львівська область, Яворівський район
Логотип Diia
gov.ua місцеве самоврядування України
  Пошук

Історія Яворова

Історія Яворова

Галицьке місто Яворів пройшло насичений і цікавий історичний шлях — від поселення на торговельному шляху Львів-Ярослав до міста-районного центруЛьвівської області незалежної України; тут жили і працювали яскраві особистості національної історії та культури.

Перебуваючи у різні періоди під владою королівської Польщі, Австро-Угорської монархії, німецько-фашистських загарбників, комуно-московських окупантів, яворівці активно боролися за своє національне визволення. Адже від заснування Яворова й до нинішнього дня у місті переважало українське населення.

Яворів з його околицями, як і інші регіони України, пережив важкі часи феодального, соціального і національного поневолення та руйнівних набігів монголо-татарських і турецьких орд. Найтривалішими поневолення були з боку Польщі та Угорщини (XIV–XVI століття), Великого Польсько-Литовського князівства (XVI століття), знову Польщі (XVI–XVIII століття), Австрії і Австро-Угорщини (XVIII — початок XX століття), Російсько-царської імперії (1914–1915 роки), Польщі (1919–1939 роки), Російсько-більшовицької імперії (1939–1941 роки), нацистської Німеччини (1941–1944 роки), і знову Російсько-більшовицької імперії (1944–1991 роки). Протягом століть Яворів неодноразово переносив спустошливі пожежі, а його населення — смертоносні епідемії. Проте і в таких умовах Яворів розвивав свою господарську діяльність, народні промисли, освіту, вів будівництво церков, самобутнє і неповторне мистецтво — різьба по дереву, вишивка, ткацтво, писанкарство, хорове мистецтво. Тут панував національний патріотизм. Свою національну ідентичність в Яворові бережуть — і правильно роблять.

Від першої згадки до 2-ї половини XVII століття

Вперше Яворів згадується 24 червня 1376 року в гродських і земських актах, де зафіксовано надання Владиславом Опольським братам Рейнгольду і Нитку сіл Нових Селиськ та Порудного, що на південному заході межували з Яворовом. Згодом на території краю виникають містечка Краківець, Немирів, Янів (тепер Івано-Франкове).

Деякий час Яворів був типовим західноукраїнським власницьким містечком: так, у 1470 році він став маєтністю шляхтича Петра Шамотульського.

1498 році молдавський господар Штефан ІІІ під час походу на Галичину з великою ордою турків і татар зруйнував Яворів. Ще один татарський набіг завдав шкоди місту в 1507 році.

На межі XV–XVI століть Яворів перейшов до володінь роду польських шляхтичів Ґурок.

Вже в 1515 р. згадується православна громада Яворова.

Саме знаходження Яворова на роздоріжжі важливих шляхів сприяло розвиткові в ньому торгівлі і ремесла. Тут були добре розвинуті шевство, столярство, ткацтво, грабарська і гончарна справа. Яворів, маючи численні ставки, був постачальником свіжої риби у Львів та інші великі міста. З кінця XVI ст. в місті діяло братство.

У середині XVI століття Яворів став королівським містом, а 2 липня 1569 року отримав від Сигізмунда-Августа привілей на магдебурзьке право — свідчення того, що тут активно розвивалися торгівля і ремісництво, влаштовувалися великі ярмарки із залученням іноземних купців.

На початку XVII століття Яворів став значним ремісничим і торговим центром, де проживало понад 2 тисячі населення. Тоді тут мешкало 20 шевців, 10ковалів, 16 різників, 9 кравців, 27 гончарів, 33 гарбарів. У Яворові були броварня, олійниця, чотири млини, воскобійня і склад солі. Яворівські купці вели жваву торгівлю з навколишніми містами, особливо зі Львовом. У цей же час до міста було перенесено друкарню Яна Шеліги, що видавала церковні книги. А1621 року засновано монастир василіянок. У 1630 р. монахи-домініканці насильно захопили костел святого Миколая в місті (був розгляд справи у суді, брав участь львівський римо-католицький єпископ Станіслав Ґроховський[2]).

Усередині XVII століття, а саме у 1648 р. яворівці взяли участь у національно-визвольній війни українського народу під проводом гетьмана Богдана Хмельницького, відтак десятьох міщан Яворова з числа учасників було страчено, а на місто накладено контрибуцію.

Резиденція королів Польщі, за австрійського урядування

З другої половини XVII століття Яворів стає важливим центром політичного життя.

11 червня 1675 року в місті було укладено договір — «Яворівський трактат» — між Річчю Посполитою та Францією.[3][4] В часи король Польщі Яна ІІІ Собеського у 1647-84 рр. в Яворові зводиться дерев’яний замок. У ньому деякий час містився королівський монетний двір. Сюди для переговорів прибували посли різних країн. Саме в яворівській твердині король готувався до турецького походу 1676 р. До Дніпра звідси далеко. Але події Визвольної війни докотилися і в ці західні землі.

Не знати, що саме мав на увазі відомий дослідник української старовини Орест Мацюк, коли в своїх легендарних «Замках і фортецях Західної України» («Центр Європи», 1997, с. 10) писав, що в Яворові й зараз є замок, але туди немає ходу нікому, крім військових, що служать в яворівській частині. Правда, ні? Не знати. М. Орлович з цього приводу повідомляє спочатку, що від булої слави нічого не лишилося, а через рядок — що рештки замку слугують як в’язниця (арешт). З часів Собєського на початок XX ст. залишився лише вал в міському парку, замкова пивниця та купальня на ставу.

Після смерті Яна доходи з яворівських маєтків отримувала його вдова, Марія Казимира.

У квітні 1711 року у Яворів приїздить російський самодержець Петро І і гостює два тижні, ведучи переговори з французьким послом Валюзом, австрійським послом Шліяйнцом і турецькими васалами: семигородським князем Ракоці та молдавським господарем Кантемиром. Під час гостювання відбулися заручини Петра І з майбутньою російською імператрицею Катериною І[5].

У вересні 1768 року з метою залякування місцевого населення на площі Ринок були страчені 4 активні учасники гайдамацького повстання Коліївщини.

Після 1-го поділу Польщі (1772) Яворів — у складі Австрії (від 1867 року — Австро-Угорщина)[6]. Тоді ж Яворів одержав статус вільного міста, до якого напливали німецькі колоністи, які тут заснували різні підприємства.

У XIX столітті і аж до 1939 року Яворів — повітове місто.

Від середини XIX століття в Яворові відбувається українське культурно-патріотичне піднесення. Так, у 1848 визначний просвітницький діяч, парох о. Григорій Гинилевич створив у місті народну гвардію, яка налічувала 300 бійців і мала свій прапор (золотий лев на синьому тлі). Наприкінці цього ж століття парох Яворова, визначний український етнограф о. Йосип Лозинський заснував першу українську читальню (16 жовтня 1881 року).

Яворів у ХХ столітті і в наш час

Процеси культурного розвитку українців на шляху до політичного самовизначення тривали і на початку ХХ століття. Так, 30 серпня 1903 року створюється філія Товариства «Просвіта», яка проводить на Яворівщині просвітницьку роботу, висувались вимоги про відкриття українських шкіл. У 1904 створеноспортивне товариство «Січ», від 1908 року в Яворові діяла українська приватна гімназія «Рідної Школи», у цьому ж році в місті побудували й відкрилиНародний Дім.

У листопаді 1918 року яворівці взяли найактивнішу участь у національно-визвольних змаганнях, створенні ЗУНР. Зокрема, 1 листопада 1918 року з числа учнів гімназії була створена яворівська студентська чота; в результаті чітких дій влада у місті перейшла до українців. Першою жертвою боротьби за волю тоді став активний громадський діяч Степан Бриттан. Значна частина січовиків влилася в ряди УГА (10 квітня 1919 року було сфоровано Яворівську бригаду), у складі якої виборювали волю України. У бою під Мотовилівкою поліг і похований у Аскольдовій могилі в Києві сотник армії УНР, яворівець Микола Загаєвич.

Від 1919 року Яворів — у складі буржуазно-поміщицької Польщі, однак у місті триває розвиток українського політичного і культурного життя. Так, у 1920—1930-х роках у місті активно працювали товариства «Просвіта», «Сокіл» (засноване 1927), «Сільський господар» (кінець 1920-х, 30-ті), «Союз українок»(1926), «Луг» (1930), «Пласт» (заснований 1912)[7], у підпіллі діють осередки КПЗУ (з 1924), ОУН, які в умовах переслідування польською окупаційною владою не дають згаснути національній свідомості корінного населення. Створюється музей «Яворівщина» (1927—33).

У 1931 з ініціативи адвоката Михайла Фільца засновується філія Львівського Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка[8], справжніх патріотів свого краю виховує Українська гімназія «Рідна школа» ім. О. Маковея.

Перед вступом військ Червоної армії 26 вересня 1939 року в Яворів, німецька авіація бомбардувала місто, внаслідок чого було зруйновано історичне Велике передмістя. Від 1939 року Яворів з рештою Західної України — у складі УРСР, відтоді ж має статус міста.

У 1940—1950-х роках сотні яворівців у складі УПА боролися за волю України проти гітлерівських і більшовицьких окупантів.

У радянський період в Яворові комуністична влада закрила 2 древніх храми, давні національні традиції були під забороною, український патріотизмпереслідувався КДБ та іншими каральними службами.

Наприкінці 1980-их Яворів стає осередком українського національного піднесення — тут створюється суспільно-культурне Товариство ім. О. Маковея (1988), осередки НРУ (1989), «Просвіти» (1989), відроджується військово-спортивна організація «Січ» (1989). У 1989 році відкрито меморіальні таблиці о. Йосипу Лозинському, письменнику Осипу Маковею. У жовтні того ж року вперше в Україні розпочав відкриті Богослужіння для вірних УГКЦ в Гірній церкві о. Петро Зеленюх. 1 вересня 1990 року вийшло перше число нової демократичної газети «Яворівщина».

Від 1991 року — у складі незалежної України. Триває розбудова держави, український культурний розвиток. Так, у червні 1993 та 1998 років відбулися з’їзди викладачів та учнів Яворівської гімназії ім. О. Маковея.

Нині Яворів велично відзначає річниці незалежності України, ювілеї своїх земляків: О. Маковея, М. Вербицького, Й. Лозинського, налагоджує добросусідські відносини з прикордонними містами Ярославом та Любачевом та Венгожево (Республіка Польща).

 

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Створення нового проекту

Увага! З метою недопущення маніпуляцій суспільною думкою редагування ТА ВИДАЛЕННЯ даного проекту після його збереження буде не можливим! Уважно ще раз перевірте текст на предмет помилок та змісту.

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Авторизація

УВАГА!

Шановні користувачі нашого сайту. В процесі авторизації будуть використані і опубліковані Ваші:

Прізвище, ім'я та по батькові, а також регіон прописки.

Решта персональних даних не будуть зберігатися і не можуть бути використані без Вашого відома.