Лукницький Руслан Богданович

Народився і виріс Руслан в селі Середкевичі, в будинку бабусі Каті. Там провів своє дитинство, закінчив школу, а вищу освіту здобував у Львові.

З юних років надихався прикладом вітчима і хотів стати військовим або священником . Був відповідальним, справедливим, був душею компанії та патріотом своєї держави. У 2020 році з відзнакою закінчив Академію Сухопутних військ імені Сагайдачного. Під час навчання в Академії був Прапороносцем в Роті Почесної Варти. Дуже цим пишався, так як народився в День Державного Прапора України.

Після завершення навчання Руслан підписав контракт з легендарною 24 бригадою ім. Короля Данила і поїхав в АТО. Брав участь у боях на Луганщині та Донеччині, був призначений командиром взводу, серед підлеглих мав непорушний авторитет і повагу.

Руслан був цілеспрямованим парубком, який чітко ставив собі цілі й досягав їх. Одна з них була пов'язана з другою освітою - хлопець заочно вступив до Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка Степана Демянчука на менеджмент.

Побратими називали його «святим Лукою», бо Руслан вмів підбирати слова, заспокоювати, допомагати тим, хто опинився на роздоріжжі, з повагою ставився до людей. Під час відпусток намагався не пропускати Службу Божу, а у вільний час гостював в улюбленої бабці Каті.

Комунікабельний, товариський, щирий і добрий молодий хлопець. Повномасштабна війна застала «Луку» на позиціях. Не дочекавшись ротації, Руслан продовжив боронити українські землі від ворога. Під час виконання завдань показав себе безстрашним і відповідальним командиром, цінував життя кожного солдата.

23 квітня 2022 року він востаннє зателефонував мамі. А вже наступного дня отримав статус зниклого безвісти. Два з половиною роки пошуків та очікувань і старший лейтенант Лукницький Руслан Богданович повертається до Яворова.