Герої не вмирають

Роман Сеник

Роман Сеник народився 26 липня 1968 року у селі Наконечне Друге. Служив в миротворчій місії міжнародних сил ООН під час війни в Югославії, був прапороносцем, отримав бойові нагороди.

На Майдані належав до 29-ї сотні самооборони. Під час штурму 22 січня 2014 на вулиці Грушевського він отримав важке вогнепальне поранення в плече. Куля застрягла в легені, руку з роздробленою кісткою довелося ампутувати, організм втратив більше 3,5 літрів крові. Помер 25 січня 2014 року в київській лікарні через значну втрату крові. Похований у рідному селі.

За громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Роману Сенику було присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка” (посмертно).


Роман Варениця

Народився 11 грудня 1978 року у селі Старий Яр Яворівського району Львівської області у родині інтелігентів: мати працювала вчителькою математики. Закінчив Новояворівську середню загальноосвітню школу, пізніше – Дрогобицький педагогічний університет. Працював вчителем фізики та математики у селі Смолин Яворівського району. Потім працював на будівництві, їздив на заробітки за кордон.

 У лютому 2014 року поїхав на Майдан Незалежності у Києві, де став активним учасником Революції гідності. Захищав барикади. 20 лютого 2014 року загинув внаслідок двох вогнепальних поранень, одна з куль снайпера влучила йому у серце. Похований у селі Старий Яр.

Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності Роману Михайловичу Варениці посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка”.


Віталій Коцюба

Народився 7 червня 1982 року у селі Вороблячин Яворівського району Львівської області. Навчався у місцевій школі. Їздив на заробітки за кордон. Був добрим, спокійним, врівноваженим, співчутливим та безмежно щедрим.

У лютому 2014 року приїхав на Майдан Незалежності у Києві, де був активним учасником Революції гідності. 20 лютого 2014 року загинув внаслідок вогнепального поранення у голову, коли без щита і каски біг на допомогу своїм побратимам. Похований у селі Вороблячин у символічній до того братській могилі Воїнів борців за волю України.

Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року за громадянську мужність, патріотизм, героїчне відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння Українському народу, виявлені під час Революції гідності Віталію Миколайовичу Коцюбі посмертно присвоєно звання Герой України з удостоєнням ордена “Золота Зірка”.


Юрій Прихід

Народився 10 квітня 1993 року в селі Семирівка Яворівського району Львівської області. Закінчив 9 класів Семирівської загальноосвітньої школи I—II ст., з 2008 по 2010 продовжив навчання у Чернилявській СЗШ I—III ст. У 2012 році закінчив Львівський кооперативний коледж економіки і права.

Старший солдат 24-ї окремої механізованої бригади імені Данила Галицького Сухопутних військ Збройних Сил України, військова частина А0998, м. Яворів. 8 березня 2014 р., у зв’язку з російською збройною агресією проти України, підрозділи частини було відправлено в Сумську область на кордон з РФ, з травня брав участь  в антитерористичній операції у Донецькій області. Загинув у бою, що точився під смт Ямпіль та селом Закітне Донецької області, метою якого було висування в глибину території, знищення укріплень бойовиків та звільнення населених пунктів. Похований з почестями 23 червня на кладовищі рідного села Семирівка.

Указом Президента України № 593/2014 від 15 липня 2014 р., “за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).


Ігор Ляшенко

Український військовик, підполковник, командир механізованого батальйону 24-ї окремої механізованої Залізної бригади імені Данила Галицького Сухопутних військ Збройних сил України. Загинув в ході антитерористичної операції на Донбасі. Ігор Ляшенко народився 14 вересня 1977 року і виріс у Шепетівці (Хмельницька область). Після закінчення школи вступив до Одеського інституту Сухопутних військ України. Службу розпочав в Яворові у 24-й окремій механізованій Залізній бригаді імені Данила Галицького.

У четвер, 19 червня 2014 року, українські військові відтісняли терористів по лінії Ямпіль — Закітне у Краснолиманському районі Донецької області. Представники розвідроти разом з підполковником Ляшенком потрапили в засідку терористів. Семеро військових загинули —  серед них  і Ігор Ляшенко.

Ігор Ляшенко нагороджений орденом Богдана Хмельницького I ст. (21 серпня 2014р.) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, високопрофесійне виконання службового обов’язку (посмертно).


Андрій Повстюк

Український військовослужбовець, миротворець, розвідник, старший сержант Збройних сил України. Народився 1 грудня 1983 року у м. Славута. Закінчив славутську загальноосвітню школу. 2002 року призваний на строкову службу до лав Збройних Сил України. З 2004-го — на контрактній службі, брав участь у миротворчій місії ООН у Іраку. Згодом, старший сержант, заступник командира взводу — командир 1-го розвідувального відділення розвідувального взводу розвідувальної роти штабного батальйону 24-ї окремої механізованої Залізної бригади імені Данила Галицького Сухопутних військ Збройних Сил України, військова частина А0998, м. Яворів.

З травня 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України. Загинув 19 червня 2014 року у бою, що точився під смт Ямпіль та селом Закітне Донецької області, метою якого було висування в глибину території, знищення укріплень бойовиків та звільнення населених пунктів. 24 серпня похований на Новому міському кладовищі міста Славута. У Яворові в Андрія Повстюка залишились дружина і дочка.

Указом Президента України № 144/2015 від 14 березня 2015 року, “за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України”, нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).


Андрій Леськів 

Андрій Леськів народився 2 листопада 1970 року. Закінчив Яворівську гімназію ім. Осипа Маковея. У часі війни — командир бойової машини-командир відділення, 24-та окрема механізована бригада.

10 липня 2014-го на дорозі «Довжанський — Бірюкове» БМП Андрія наскочила на фугасний заряд великої потужності. Внаслідок вибуху Андрій Леськів загинув. Вдома залишились троє дітей, молодшому синові — 2 роки. Похований в Яворові.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни орденом «За мужність» III ступеня (4.6.2015, посмертно).


Петро Василиха

Петро Василиха народився 17 травня 1992 року в селі Дрогомишль Яворівського району Львівської області. У 2010 році закінчив навчально-виховний комплекс «Середня загальноосвітня школа — дошкільний навчальний заклад» (нині  — імені Петра Василихи) села Дрогомишль Яворівського району.

Навесні 2014 року мобілізований до лав Збройних Сил України. Служив у 24-ій окремій механізованій бригаді імені князя Данила Галицького Сухопутних військ Збройних Сил України (військова частина А0998, місто Яворів Львівської області). З літа 2014 року брав участь в антитерористичній операції на сході України. Загинув 11 липня 2014 р. під час обстрілу бойовиками з РСЗВ “Град” у 4:30 ранку базового табору біля с. Зеленопілля Луганської області.

14 березня 2015 року — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).


Михайло Логин

Народився 3 лютого 1988 року в багатодітній родині, батьки ростили дев’ятьох дітей. Весною 2014-го мобілізований, радіотелефоніст-лінійний наглядач гаубичної самохідно-артилерійської батареї гаубичного самохідно-артилерійського дивізіону, 24-та окрема механізована бригада.

З літа 2014-го перебував у зоні бойових дій. 11 липня 2014 року в районі села біля Зеленопілля Луганської області близько 4:30 ранку російсько-терористичні угрупування обстріляли з РСЗВ «Град» блок-пост українських військових, у результаті обстрілу загинуло 19 військовослужбовців. 23 липня 2014-го похований у селі Коти.

14 березня 2015 року — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).


Іван Вахула

Народився 15 січня 1967 року. Був дуже віруючою людиною, прислуговував у місцевій церкві. Як кажуть сусіди, мав «золоті руки» і всім допомагав. Подружжю Бог дітей не дав, дружина здавна подалася на заробітки до Італії, звідки її роками не вдається чути. До війни їздив на заробітки, довгий час був на Майдані під час Революції гідності.

На фронт пішов добровольцем, у військкоматі до 10 разів відмовляли за віком. З 24 травня 2014-го — старший сержант, командир відділення 24-ї окремої Залізної механізованої бригади.Загинув у боях за Георгіївку. Без Івана лишились мама та сестра. Похований у селі Старий Яр 3 вересня 2014-го.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений: 4 березня 2015 року — орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).


Анатолій Митник

Народився 22 жовтня 1971 року. Мобілізований у травні 2014-го, рядовий міліції, батальйон патрульної служби міліції особливого призначення «Дніпро-1». Поранений, у бою прикрив від вибуху собою командира, побував у відпустці вдома. Важкопоранений 30 серпня 2014 року в бою біля села Піски Ясинуватського району. Помер 31 серпня в Пісках на операційному столі. Похований у селі Наконечне..

Вдома залишилися дружина Ірина, 17-річний син Анатолій, донька Сніжана, сестра. В часі перебування у відпустці встановив на подвір’ї державний прапор, який після смерті вояка його син Анатолій не дозволив прибрати.

14 листопада 2014 року за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).


Тарас Пазин

Народився 16 жовтня 1989 року. Вчитель історії в ЗОШ села Новини.  Доброволець з березня 2014-го. Молодший сержант, 51-а механізована бригада.

У ніч проти 25 серпня загинув у бою за Іловайськ біля Кутейникового. 3-й батальйон 51-ї бригади тоді був оточений в районі Березне — Оленівка та під постійним артобстрілом. Під Іловайськом і Старобешевим під час танкової та артилерійської атаки терористів і російських військовиків і одночасного обстрілу з РСЗВ «Град» 25–26 серпня загинули й потрапили до полону десятки військовиків 51-ї бригади. Похований в селі Новини 30 серпня 2014-го.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений 27 червня 2015 року — орденом «За мужність» III ступеня.


Ігор Лехмінко

Народився 18 листопада 1973 року у місті Яворів. Доброволець, з серпня 2014-го — міліціонер, батальйон патрульної служби міліції особливого призначення «Львів». 13 лютого 2015-го загинув у бою під Дебальцевим.

Вдома лишилися батьки, дружина, син Юрій. Похований у Яворові 28 березня 2015-го.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) (8.6.2015).